Гончаренко Аверкій Матвійович

Юнацькі роки

Першу освіту отримав у Прилуцькій гімназії, згодом 1 вересня 1909 року вступив на військову службу юнкером до Чугуївського військового училища, повний курс якого закінчив по 1-му розряду. Вже через 3 роки отримав звання підпоручника.

Підпоручник, Сулейтенант — обер-офіцерський чин, перший офіцерський чин, запроваджений Петром I у 1703 році, а також військове звання молодшого офіцера в арміях збройних сил Російської імперії.

Знайомство з армією

Молодого підпоручника назначили в 76-й піхотний Кубанський полк, служив в 15-й роті молодшим офіцером та вже тоді виконував роль помічника начальника навчальної команди. Першу світову зустрів в якості ротного командира в 260-му піхотному Брацлавському полку.

Оборона під Бахмачем

22 січня 1918 року командувач усіма збройними силами Центральної ради на протибільшовицькому фронті Георгій Капкан наказав Аверкію Гончаренко виїхати до Бахмача з підкріпленням і вступити до командування юнацьким куренем, із завданням затримати просування червоногвардійських загонів Берзіна на Київ.

Відступ до станції Крути

Водночас Гончаренка було призначено військовим комендантом Бахмача з підпорядкуванням йому всіх силових підрозділів, що є в цьому районі, загальною чисельністю близько 400 осіб. Через кілька днів українські війська відступили до залізничної станції Крути, де під командуванням Гончаренка, прийняли бій з червоногвардійськими загонами Берзіна, що переважали за чисельністю, під загальним командуванням М. А. Муравйова.

Бій під Крутами (29 січня 1918 року)

А.Гончаренко був командувачем операції під станцією Крути. Маючи загалом особового складу близько 420 чоловік дав опір переважаючим силам Муравйова, які складали 3000 підготовлених бійців. Бій почався о 9 ранку 29 січня та закінчився о 7 вечора того ж дня.

Попри офіцерський командний чин А.Гончаренко брав особисту участь у бою. Він працював за єдиною українською гарматою, за допомогою якої зупинив 2 бронепотяги ворога.

Результати бою під Крутами

Затримавши ворога майже на добу, А.Гончаренко дав наказ відступати. Цим він врятував життя більш ніж 300 воїнів України.

Загальні втрати української сторони 146 військових, з російської сторони 300 професійних військових.

Відступ до Києва

Відступивши до Києва, наприкінці січня - на початку лютого 1918 року юнкера під командуванням Гончаренка та Петлюри взяли участь у придушенні повстання заводі «Арсенал», потім — у захисті Києва від наступу більшовиків. 1918 року Гончаренко служив на посаді скарбника у Головному шкільному управлінні Військового Міністерства, був особистим секретарем генерала Юнакова.

Кар'єрний ріст

Восени 1918 року, при Директорії УНР, А.Гончаренко був військовим комендантом Летичівського повіту, з лютого 1919 року обіймав посаду помічника військового коменданта Подільської губернії. Пізніше був штаб-офіцером для доручень при військовому міністрі УНР генералі Всеволоді Петрові. Також входив до складу канцелярії Головного отамана Семена Петлюри.

Інструкторські часи

У 1920—1921 роках Гончаренко був курсовим офіцером загальної юнацької військової школи у Кам'янці-Подільському, потім у Станіславові (інтернованого наприкінці 1920 року поляками).

Еміграція до Польщі

З 1921 року жив на еміграції у Польщі. Оселився у Станіславові (суч. Івано-Франківськ), працював в українському сільськогосподарському кооперативі.

Вступ до німецької армії

Навесні 1943 року вступив на службу до створюваної німецьким командуванням із добровольців, українців Галичини, Першої української дивізії Української національної армії (СС «Галичина»). Пройшов перенавчання на офіцера ваффен СС у Лешанах, а навесні 1944 пройшов бойову підготовку в таборі «Нойгаммер» (Нижня Сілезія). Отримав звання гауптштурмфюрера.

У боях проти червногвардійців

У вересні 1944 р, дивізія була направлена ​​до Словаччини на боротьбу з партизанами, де також воювавла проти червноармійців.

Добровільний полон

З 5 травня 1945 року брав участь у переговорах із командуванням британського армійського корпусу про умови добровільної здачі в полон і 9 травня, в районі Клягенфурта, разом із полком, здався англійським військам.

У полоні

Після війни утримувався в таборі для переміщених осіб на околицях Ріміни (Італія). Займався піклуванням хворих та поранених українських військовослужбовців, які перебували у шпиталях.

Друга еміграція

А.Гончаренко в 1947 році емігрував до Великобританії, 1952 року — до США, де й прожив останні роки свого життя. У 1960-х роках «урядом УНР у вигнанні» було підвищений до полковника армії УНР. Він є автором кількох автобіографічних нарисів-спогадів, опублікованих у Польщі та США.

Кінець життя

Аверкій Гончаренко помер 12 квітня 1980 року в США.  Поховали українця біля церкви Святого Андрія на українському цвинтарі Петра і Павла у Пармі.